Огляд Review
DOI
УДК: 614.253.8
Ріхард Бруннер 1, 2
1 Університет Ульм, 2 Український Вільний університет, Мюнхен, Німеччина, richard.brunner@extern.uni-ulm.de
Мова медицини – це мова медичної науки, практичної медицини та мова пацієнта. Оцінюючи медичну термінологію з призми її історичного походження та впливів часу, чітко бачимо, що вона і сьогодні опирається насамперед на дві класичні мови: грецьку та латинську, адже лише цим мовам властива чітка точність термінів без відтінків багатозначності, чого немає у жодній іншій мові. Головна відмінність мови медицини від мови інших природничих наук полягає насамперед у тому, що її використовують лікарі не лише для спілкування між со- бою, але це також розмова між лікарем і пацієнтом. Будь-який діалог між лікарем і пацієнтом виходить далеко за рамки науково-технічної сторони лікування. Сама розмова часто стає лікувальним чинником, оскільки вона впливає на духовний стан пацієнта. Принцип діалогу належить до основних концепцій медицини. Такі поняття – особа – навколишнє середовище, психіка - сома, здоров’я – хвороба доповнюють один одного, і треба враховувати та роз- глядати їх як одне ціле у вивченні етіології, симптоматики та вибору терапії. Розмовляючи з хворим, лікар має справу з його почуттями та думками, страхом і надією. Важливо, щоб па- цієнт належно пояснив свої скарги, щоб лікар виявив розуміння, уважно прийняв пацієнта, детально пояснив йому причини, наслідки та наступні терапевтичні кроки. Існує тісний вза- ємозв’язок між уважним контактом лікаря та пацієнта й успішним лікуванням. Однак прогрес медицини мало приділяє уваги спілкуванню лікаря та пацієнта. У багатьох країнах студен- ти-медики в університеті вивчають форми спілкування з пацієнтами. Виникає питання, чи студенти вміють пояснювати власні знання, здобуті на професійній лексиці, немедикам? Чи здатні вони передати суть медичної термінології загальнозрозумілою мовою? Ці питання, на жаль, часто залишаються без відповіді. Однак реальність свідчить про необхідність вдоско- налення комунікативної складової роботи лікаря. Варто особливо наголосити, щонайперше необхідне відповідне навчання студентів в університетах, що б дало змогу майбутнім лікарям залежно від конкретної ситуації якомога ліпше інтерпретувати медичну термінологію загаль- нозрозумілою мовою.
Ключові слова: Медицина, медична термінологія, професійна лексика, грецька мова, лати- на, лікар, пацієнт, лінгвістика, науково-технічний прогрес, діалог
Richard J. Brunner 1, 2
1 Universität Ulm, 2 Ukrainische Freie Universität, München, Germany,
richard.brunner@extern.uni-ulm.de
The language of medicine is the language of medical science, practical medicine, and the lan- guage of the patient. When assessing medical terminology through the prism of its historical origin and time influences, we may see clearly that even today it relies heavily on two classical
* – переклад з німецької мови Дзвенислава Хирівська
** - translated from German by Dzvenyslava Khyrivska
Огляд Review
languages: Greek and Latin. This is because these languages are characterized by clarity of terms and lack of polysemantic shades, which is not true for all other languages. The main distinctive feature of the language of medicine from other natural sciences is primarily related to the fact that doctors use it not just to communicate with each other, but with patients too. Any dialog between the doctor and the patient goes far beyond the scientific and technical communication aspect. The very conversation often serves as a treatment factor as it influences the spiritual condition of the patient. The principle of the dialog is one of the main concepts of medicine. Such notions as a “person – environment, psyche – soma, health – illness” complement each other and should always be taken into account and viewed as a whole in the process of studying etiology, symptomatology, and the choice of therapy. When talking to the patient, the doctor deals with his or her feelings and thoughts, fears and hopes. It is important for the patient to explain his or her complaints and for the doctor to show understanding, attentively accept the patient and explain the reasons, consequences, and subsequent therapeutic steps in detail. There is a close relationship between the close doctor-patient contact and successful treatment.
However, the medical progress dedicates very little attention to communication between the doctor and the patient. In many countries, medical university students study forms of communication with patients. The question arises: whether students can explain their own knowledge using professional language to someone who is not related to medicine? Are they able to convey the meaning of the medical terminology using a common language? Unfortunately, these questions are often left without answers. However, the reality shows the need to improve the communicative component of tthe doctor’s work. It is worth specifically emphasizing that, first and foremost, there is a need of appropriate training of students at universities, which would let future doctors to better interpret medical terminology using a common language depending on the specific situation.
Disclosures. No conflicts of interest, financial or otherwise, are declared by the author.
Key words: Medicine; medical terminology; professional language; Greek; Latin; doctor; pa- tient; linguistics; scientific and technical progress; dialog
Духовне протистояння часу відбувається навколо мови
Упродовж історичного розвитку для по- ліпшення інформативності всі галузі знань були вимушені створити власну професійну лексику. Без цього викладання, навчання, дослідження, збір, організація, системати- зація та обмін інформацією не мали б на- укової значущості. Тому професійна мова стала найважливішим і незамінним «інстру- ментом» науковця, який мислить, творить, розмовляє та пише. Тільки завдяки специ- фічній термінології науковці можуть оперу-
вати однозначними поняттями. У ході роз- витку науки на Заході професійна лексика може знову повернутися до латини як «за- гальної мови». Не так давно латину пере- стали вивчати у гімназіях. Медичні профе- сійні вислови сформовані саме з латинської, частково грецької мов. Тому вивчення тер- мінології, зокрема медичної, є незамінною складовою навчання. Оскільки немає базо- вих знань латини, то стало проблемним ви- вчення медичної термінології.
Навчальний матеріал цієї статті поділяється на невеликі, дидактично керовані та легко зрозумілі розділи, так звані навчальні еле- менти, які є трансмісійними веслами для ви- вчення медичної термінології. Активний ме- дичний словник складається з 6000 до 8000 термінів. Вони сформовані з основних ком- понентів слів: коренів, префіксів, суфіксів,
Огляд Review
сполучних голосних і закінчень. Така струк- тура термінології відповідає структурі цієї статті, що може бути корисною для студентів медиків різних галузей медицини [1, 14].
Медична термінологія містить незліченні складові з давніх, більше не живих мов, по- при це вона зберігає актуальність, розвива- ється і постійно змінюється.
Медична лексика потрібна не лише для ко- мунікації з колегами, пацієнтами чи для ве- дення історій хвороби, а й стає рівноцінно важливим «інструментом» у роботі лікаря поруч із медичними знаннями та практич- ною діяльністю. Проте дивує, наскільки мало над цим замислюються науковці [2-4].
Достоєвський колись казав: «Засади люд- ського розуму настільки незвідані і таємни- чі, що навіть в наш час не може існувати досконалих лікарів, ані юристів», що теж певною мірою стосується відносин між лі- карями та філологами чи лінгвістами. Упро- довж століть часто цитують відомий вислів з твору «Corpus Hippocraticum», який твер- дить, що лікар, який опанував філософію, подібний до Бога. Цю дивовижну і варту уваги думку, яка до сьогодні не залишає в спокої класичних філологів та істориків ме- дицини, я б перефразував так: «Лікар, який одночасно є філологом, подібний до Бога». Кажучи «Бог», йдеться про Аполлона, який згідно з грецькою міфологією, упровадив закони природи у життя людей. І як так званий Apollo medicus був еталоном культу освіченості.
Тому я хочу наголосити на смисловому та духовному значенні лікарської мови, зокре- ма мови пацієнтів, а також звернути увагу на внесок гуманітарних наук в основи ме- дицини.
Кожна мова має свою лексичну, комуніка- тивну та сприймальну функцію. Хоча слова та поняття будь-якої мови позначають об’єк- ти, факти та прояви об’єктивної реальності, кожна мова має більшою чи меншою мірою виражені недосконалості: її точність часто втрачається за рахунок омонімії, синонімії, багатозначності, перебільшення тощо. Су- часний «Thesaurus linguae medicinae» на- раховує близько 500 000 слів, де залучено
потрібні терміни з таких суміжних наук: бі- ологія, біохімія, біофізика, генетика, нейро- та патолінгвістика, психологія, соціологія тощо. Кожен медик має розуміти, що упро- довж навчання чи професійної практики він обов’язково натрапить на ці терміни. Актив- ний словник медичної термінології охоплює близько 6000-8000 слів, які складаються з коренів слів, префіксів, суфіксів, сполучних голосних і закінчень. Медична термінологія містить незліченні складові з давніх, більше не живих мов, однак сьогодні вона є акту- альною, розвивається, постійно змінюється [1, 9].
Як вже згадувалось, детальне вивчення ме- дичного мовлення лише розпочинається, проте має певні традиції. Я викладав медич- ну термінологію в університеті Ульма про- тягом 55 семестрів, тому добре знаю, про що йдеться. Простежується вплив філософії мови та лінгвістики, соціолінгвістики та пси- холінгвістики ХХ ст. Чимало впливів дадуть про себе знати ще в майбутньому, і навпа- ки, ці дисципліни теж потребуватимуть пе- регляду за прикладом медицини, щоб уник- нути деяких однобічних або неадекватних узагальнень. Очевидно, принципи та методи залежать від предметів дослідження. Важ- ливим є вивчення мови науки і техніки, де їхні результати також можуть бути викори- стані. Щодо медицини, то варто розробити основні положення медичної мови з огляду на її теоретичне та практичне застосування. Існують також відмінності у різних медич- них дисциплінах; побутова медична мова відрізняється від клінічної; мова, яку вико- ристовують у хірургії, не ідентична з тією, що застосовується у психіатрії [10, 11, 13].
Етимологічно слово «medicina» складається з кореня *med-, який означає «вимірюва- ти» та «лікувати», отже, можна скласти ви- значення медицини як науки, що визначає патологічний стан і займається лікуванням. Медицина становить сукупність знань при- родничих наук, які розвиваються за допо- могою спеціальних методів спостережень і вимірювань. Медицину небезпідставно вва- жають чи не найстаршою раціонально вико- ристовуваною наукою людства. Ще Платон згадував, що Гіппократ (460-375 рр. н.е.)
Огляд Review
відокремив медицину від філософії. Відтак медицина має давні та непересічні традиції, які можна назвати абсолютно унікальними порівняно з іншими науками.
Отож, грецька мова безпосередньо впли- вала на формування медичного лексикону. Означення людського тіла, його частин та органів, нормальних і патологічних станів поступово, слово за словом, сформувалися упродовж століть. З часом ця термінологія переросла в окрему галузь, що містить бага- то знаків питання. Хто ґрунтовніше ознайо- миться з мовним походженням і розвитком
«технічних термінів» хоча б лише анатомії, які ми згодом розглянемо, той побачить, що має справу з високо динамічним процесом і величезним багатством матеріалу, а також складними деталями від початку виникнен- ня до сучасності. Аналіз найважливіших етапів цієї термінологічної еволюції веде до діалектичної єдності тези й антитези з необ- хідним синтезом у підсумку [12, 15].
У кінці 19 ст. з’явилися перші спроби систе- матизувати історичні, регіональні й окремо існуючі медичні терміни та вирази з усіма їхніми невизначеностями та різним концеп- туальним змістом. Результати цих спроб, як відомо, були не завжди успішними. Ще досі точиться дискусія, щоб досягти необхідної інтернаціональної ідентичності у деяких ме- дичних мовних зворотах. Цієї мети все ще не досягнули. Крім того, є відмінності в цьому серед окремих медичних напрямів. Антитеза до експериментального раціоналізму, який було досягнуто багатьма способами, майже неминуча. Значні досягнення сучасної ме- дицини збагатили медичний словниковий запас настільки, що його перегляд, попри усі конвенції, стає все важчим. Нещодавні реформи, які потребують скоротити термі- нологію, що розширюється завдяки появі нових методів, є предтечами синтезу нових слів. Залишається дочекатись, яке місце це все займе у час комп’ютерів та електроніки.
Загалом існує два погляди щодо фундамен- тального значення медичних мовних зворотів. Медична лексика несе в собі не лише лінгві- стичний комунікативний сенс, ця особлива
мова уможливлює порозуміння у процесі здо- бування медичних знань. Неможливо запе- речити її вишуканість як найбільш вражаюче свідчення медичної традиції, з усіма злетами та падіннями, успіхами та помилками [8].
Досліджуючи мову медицини детальніше, бачимо, що це також і мова мистецтва, яка складається з трьох компонентів, постійно взаємодіючих одне з одним. Кожен лікар використовував у медичному контексті сло- ва своєї рідної мови, надаючи їм вузькопро- фільного медичного значення. По-друге, медицина брала участь у формуванні уні- версальної наукової мови в часи Середньо- віччя, коли наука ще тільки розвивалася (гуманітарні та природничі дисципліни). Майже усі інші галузі знань не мали традиції спільного мовного лексикону, оскільки нау- ковці передавали знання, використовуючи свої національні мови. Такі слова – гіпотеза, теорія, процедура та процес, радіус, сек- тор тощо – мають однакове значення для австралійського біолога та для португаль- ського нотаріуса. Це можливо за наявності специфічної лексики, яка має винятково професійне застосування. Трискладове по- ходження медичної мови має дві спільні ха- рактеристики:
характер використання;
система назв (термінологічний зміст). Обидва критерії чітко окреслюють специфіч- ний словник, і у більшості випадків ці термі- ни є поза застосуванням у загальноприйня- тій та широко використовуваній розмовній мові. Наукова мова за своєю суттю призна- чена лише для інформаційного застосуван- ня. Тому їй властиві сухість і конкретність без жодних емоційних забарвлень. Система одиниць такої мови і називається терміно- логією. Цим словом ми означуємо весь ме- дичний лексикон, слова будь-якого похо- дження (наприклад, анемія) й усі медичні вирази (exit ex tabula).
Розвиваючись протягом століть, медична термінологія має свою власну історію. Вона містить численні запозичення з грецької та латинської мов. Цим медицина не відрізня- ється від одного з найбільших культурних досягнень Заходу, що слугувало всім нау- кам. Використання античних філософських і технічних термінів формувало передумови
Огляд Review
культурного розвитку Європи. Крім того, обидві мови мають стільки переваг, що важ- ко уявити собі будь-яку науку без їхнього застосування. Вони забезпечили основу прогресу. Грецька та латинська мови нале- жать до так званих мертвих мов. Тому їхні терміни зберігають за собою стале і незмін- не значення, що має велику цінність для на- укової термінології. Позаяк у живих мовах означення понять доволі мінливі. Напри- клад, німецьке «erbärmlich» (від «жалісли- вий» до «жалюгідний») або «Dirne» (від
«дівчини» до «повії»). Це лише поодинокі приклади численних змін у значенні понять. Тому запозичення слів із вищезгаданих двох мов необхідні. Отож, домінування цих мов у науці не було даремним науковим задумом, як часто стверджують менш компетентні сторони, а вираженою необхідністю.
Грецька мова найраніше виокремила сло- ва та визначення окремих понять, сфор- мувавши основу будь-якої наукової но- менклатури. Крім того, для грецької мови характерне об’єднування кількох слів в одне (подібно до німецької, наприклад,
«Meerwasserwellenhallenbad»), що дає змо- гу виділити головне значення поняття і його характеристику в одному слові. На- приклад, терміни «Enzephalozystozéle» і
«Pneumoperikard» – для лікарів зрозумілі, а їхні означення за допомогою будь-якої іншої мови потребують застосування кількох слів. Тому й не дивно, що грецька мова припала науковцям до душі й набула широкого за- стосування.
Ще ліпше для наукової термінології підхо- дить латинська мова, якій властива римська лаконічність, стислість і зрозумілість, а та- кож набута в часи Середньовіччя гнучкість. Жодна інша мова не здатна так точно фор- мулювати й означувати, як латинська. Як можна сформулювати українською «дивер- тикул»? «Сліпий виступ обмеженої ділянки стінки порожнистого органу»?
Латинська мова, зрештою, сформувала єв- ропейську наукову мову до XIX ст., і меди- цина тут не була винятком; навіть сьогодні важливі анатомічні та клінічні праці напи- сані латиною. Латинська мова в деяких на- укових сферах і сьогодні є засобом для ко- мунікації.
Медицина формувалась, опираючись на Греко-Латинський номенклатурний слов- ник. Більшість назв органів чи захворювань беруть свій початок ще з часів давніх гре- ків і римлян. Однак з постійним розвитком досягнень у медицині виникала потреба у нових термінах. Медична наукова мова все частіше потребувала нових слів, що обумов- лювало поєднання обох вищезгаданих мов у новий словотворчий спосіб. Так виникали нові терміни, внаслідок комбінації грецьких і латинських слів. Наприклад, слово «ге- моглобін» (з грецької aĩma – «кров», з ла- тинської globus – «куля»). Це лише один з багатьох прикладів. Крім того, варто зазна- чити, що для схожих словотворень актив- но використовували різноманітні префікси та суфікси, які надавали слову необхідної характеристики. Застосування хоча б лише префіксів «endo-» та «ekto-» суттєво збага- тило медичну термінологію [15].
Такі мовні інновації, звичайно, натрапляли на опозицію, оскільки вони, за невеликими ви- нятками, порушували правила традиційного словотворення того часу. Така критика з’я- вилась ще в XVII ст., тому, швидше за все, комбінування медичних слів набуло основних обертів саме тоді, однак це питання потре- бує подальшого дослідження. У будь-якому разі, не дивно, що така номенклатура викли- кала резонанс у тогочасних наукових колах, особливо серед класичних філологів, які не- одноразово висловлювали своє обурення з приводу комбінованих греко-латинських слів. Врешті-решт цей спосіб виправдав себе, оскільки основна увага приділялась значен- ню новоутвореного терміна, а не його похо- дженню. Схожі комбінації слів перейняли й інші галузі, а деякі з них увійшли у сучасну повсякденну мову. Наприклад, «Television» (з грецької «tέloV» і латинської «visio»).
З 17 ст., коли настав Новий час з активним впровадженням наукових досягнень, медици- на перейняла аналітичні методи дослідження від інших природничих наук. Точне число як одиниця виміру сформувало новий метод. Він незабаром виявився надійною основою для орієнтування і дав змогу медицині не відста- вати від розвитку математичних, фізичних та хімічних досліджень. Варто додати, що роз- виток медицини, який опирався на новітні тогочасні досягнення в науці, не завжди був
Огляд Review
легким. Проте нові методи давали чудові ре- зультати. Навіть математичні формули віді- грали в медицині вагому роль. У хімії вони складаються з початкової літери грецької або латинської назви відповідних елементів з додаванням показників чисел відповідно до атомних співвідношень молекули.
Поєднання букв і цифр передає у щонайко- ротшій формі максимальну кількість інфор- мації. Медицина перейняла з хімії не лише формули, а й деякі арабські іменники – Alkohol, Alkali, Elixier, Benzol та інші, а також від фармакології – Syrup, Senna.
Крім того, й деякі інші мови вносили роз- маїтість у медичний словник: з французь- кої Petit Mal (маленьке зло), Absence (від- сутність); з італійської Belladonna (красива жінка) або Malaria (погане повітря), з пів- денноамериканських країв Curare (стріла отрута індіанців).
В останні десятиліття у медичній термінології з’являються англійські та, рідше, російські слова. Проте вони, звісно, не претендують на витіснення греко-латинських термінів. З часом все частіше спостерігається поєднан- ня англійських і латинських слів, тому тут йдеться лише про новітні комбінації, але не про конкуренцію.
Проникнення англійських слів у медичну лексику подібне до появи французьких тер- мінів у німецькій військовій мові минулих часів, хоча й існують суттєві відмінності в інтенсивності та поширенні цих процесів. У медичній літературі все більше й біль- ше натрапляємо на «англіцизми»: Blocker, Bypass, Screening, Shunt, Trigger, Timing.
З огляду на останні інформаційні повідом- лення, перегляд античних слів у медичній лексиці стає знову актуальним. У колишньо- му Радянському Союзі після перемоги у Дру- гій світовій війні, в контексті посилення на- ціональної самовпевненості, були численні спроби викорінити всю західну термінологію (не лише з медицини) і цілком замінити її російською.
Американські лікарі, які лікували жертв ра- діації у Москві, стверджували, що їм вдаєть- ся прекрасно порозумітися з радянськими
колегами, використовуючи латинську ме- дичну термінологію, яка допомагала дола- ти мовні перешкоди (Der Spiegel 40 (1986) Nr. 29 vom 14. Juli, S. 90 Sp. 1).
Оцінюючи медичну термінологію з призми її історичного походження та впливів часу, все ж чітко бачимо, що вона і сьогодні опи- рається насамперед на дві класичні мови: грецьку та латинську.
Причини цієї витривалості, знову ж таки, очевидні. Лише грецькій або латинській мові властива чітка точність термінів, без відтінків багатозначності, чого немає у жод- ній іншій мові. Тому жодна мова не пасує медицині настільки, як латинська та грець- ка, що стали також підґрунтям сучасних ан- гломовних термінів.
Основні медичні поняття – хвороба, симптом, синдром, діагноз, етіологія, патогенез, тера- пія – упродовж 20 ст. ретельно лінгвістично досліджені. Слова проаналізовані з призми нових підходів у теорії знаків і мовної крити- ки залежно від реальної та концептуальної інтерпретації термінів хвороб від схоластич- них положень реалізму та номіналізму.
Розглядалися критерії професійної мови, які орієнтовані передусім на однозначність, об’єктивність, інтернаціональність, система- тичну цілісність, пріоритетність та естетич- ну цінність. Також можна побачити вплив розвитку логіки, філософії науки та філосо- фії мови, а також психології та соціології. З міркувань міжнародної згоди було досягну- то домовленості і сьогодні це патронує комі- сія ЮНЕСКО [5].
Головна відмінність мови медицини від мови природничих наук полягає насамперед у тому, що її використовують лікарі не лише для спілкування між собою, але це також розмова між лікарем і пацієнтом. Феноменологія, філо- софія життя й екзистенційна філософія суттє- во впливали на медицину. Не применшуючи наукові та технічні здобутки медицини, вона потребує також філософської та гуманістич- ної складової. Будь-який діалог між лікарем і пацієнтом виходить далеко за рамки науко- во-технічного лікування. Сама розмова часто
Огляд Review
стає лікувальним чинником, вона впливає на духовний стан пацієнта. Лікар може лікувати органи, але він ніколи не може поговорити з органом. Мова завжди спрямована на людину в цілому. Принцип діалогу належить до голов- них концепцій медицини. Такі поняття: особа
– навколишнє середовище, психіка – сома, здоров’я – хвороба доповнюють один одно- го, завжди треба враховувати, розглядати як одне ціле у вивченні етіології, симптоматики та вибору терапії.
У розмові з пацієнтом лікар не формулює лише наукові спостереження та висновки. Лікар дізнається про минуле життя і поточні страждання пацієнта, він повідомляє діагноз і прогноз, консультує з терапевтичних втру- чань, рекомендує поведінкові зміни. Лікар пояснює ризик втручання та відмови пацієнта від діагностичних чи лікувальних процедур. Розмовляючи з хворим, лікар має справу з його почуттями та думками, страхом і надією. Розрізняють різні форми спілкування.
Карл Ясперс говорив про екзистенціаль- не спілкування між лікарем і пацієнтом. Воно стосується не лише лікування, а й діагностики. В основу медичної антропо- логії покладено вивчення взаємовідносин і спілкування лікаря з пацієнтом. Першим і найважливішим дослідженням Ясперса (1913) є дослідження медичного спілкуван- ня з погляду позиції пацієнта. Обов’язкови- ми є обережність та індивідуалізація, лікар має не зрадити деякі думки не лише мовно, а й не відобразити їх своєю мімікою. Дослід- ник вважав, що лікар має дати пацієнтові можливість висловитись, натомість сам по- винен говорити менше. Прогрес медицини мало приділяє увагу формам спілкування між лікарем і пацієнтом. Згідно з опитуван- ням (1999), приблизно половина пацієн- тів не задоволені спілкуванням з лікарем, і лише один з десяти описує взаємини з ліка- рем як особистісно-орієнтовані.
Мовна поведінка й уміння вести розмову за- лежать від ситуації, соціального стану, осві- ти співрозмовника. Комунікація виглядає по-різному у різних медичних спеціальнос- тях, іноді пацієнти стверджують, що воліють спілкуватися зі страховим лікарем, аніж з клініцистом. Варто сфокусуватися не на всій розмові, а на окремих її етапах і вузлових
пунктах бесіди з пацієнтом. Особливо важ- ливу роль відіграє початок розмови, перше слово пацієнта до лікаря.
Важливо, щоб пацієнт належно пояснив свої скарги, а щоб лікар виявив розуміння, уважно прийняв пацієнта, детально пояснив йому причини, наслідки та наступні терапе- втичні кроки. Існує тісний взаємозв’язок між уважним контактом між лікарем і пацієнтом та успішним лікуванням.
Мова – це не лише спілкування між ліка- рем і пацієнтом, це також самовираження пацієнта. Мовне вираження теж може мати труднощі відповідно до окремих типів захво- рювань. Йдеться про мову душі та про мову тіла, про мову органів і цілого організму. На- уковий прогрес вплинув на мову сучасного пацієнта. Наукові терміни та поняття ней- тралізують, об’єктивізують, спрощують, але водночас перешкоджають можливості відтво- рення індивідуальної ситуації в мовному ви- раженні. Опис особистих пережиттів і станів ще з давніх часів зберігається саме в мові. Аналіз буття є одночасно й аналізом мови. Різ- номанітні нормальні, надзвичайні та патоло- гічні форми існування можна оцінити, аналізу- ючи зміст повсякденної мови, загальних фраз та індивідуальних характеристик самого себе.
Самовираження може відбуватися і невер- бальним способом, жестами, мімікою, осо- бистим ставленням. Сміх виявляє «ексцен- тричне положення» людини.
Мовні звороти, які стосуються органів, є важливими посилами для лікаря.
Вони наявні у всіх мовах і допомагають ви- явити суттєві відмінності між тілом та душею. Наприклад, у німецькій мові є фразеологізм
«Gallenärger» («Gallen» – жовчний міхур,
«ärger» – гнів) – що в перекладі означає гнів, обурення. Якщо пацієнт використовує саме цей термін для опису свого гніву, то це може свідчити про приховані проблеми з жовчним міхуром.
Те саме з «Magenärger» («Magen» – шлунок,
«ärger» – гнів), що в перекладі означає мов- чазний, затаєний гнів. «Magenärger» має ще інтерпретацію у сенсі браку любові та пова- ги навколишніх до особи.
Огляд Review
Тож мова часто відображає загальний стан людини.
У медицині поширене слово «випадок»,
«клінічний випадок». Особа, яка хворіє ци- розом печінки, для лікаря є випадком цирозу печінки. Про що це свідчить: об’єктивність, дистанціювання, анонімність, несприятли- вий прогноз? Лінгвістичні дослідження ан- тропологічних питань засвідчують, що мов- ні описи суті хвороби не є випадковими, а
«випадок» означає не просто подію, а гово- рить про конкретну ситуацію в дещо нега- тивному сенсі. Тобто, виражає не добробут, а дефіцит. Слово «випадок» вказує на зв’я- зок активності та пасивності захворювання через форму «падати», яка не уражає Вас без власного втручання.
Захворювання Вас уражає, Ви отримуєте хворобу, але теж «носите» її. Я хворію. Але від мене залежить перебіг захворювання. У мене є хвороба, але я теж впливаю на неї.
Самопочуття та мовне вираження ідуть в парі, вони обидва формують людську дій- сність.
Людину треба розглядати цілісно. За до- помогою мовлення пацієнт висловить нам суб’єктивні почуття, які у нього викликає те чи інше захворювання. Специфічні оз- наки хвороби прояснюються для лікаря че- рез мовлення хворого, висловлені загальні почуття та дані анамнезу. Але це не озна- чає, що все, що говорить пацієнт, потрібно сприймати буквально. Повсякденна мова та мовні звороти не завжди треба приймати до- слівно. Мова пацієнта часто рясніє метафо- рами, прислів’ями та порівняннями. У мові ці явища можуть бути ледь помітні або свідомо проігноровані. Досвід спілкування з хвори- ми людьми має навчити лікаря розуміти, що має на увазі пацієнт під тими чи іншими мов- ними виразами. Обман для лікаря становить не лише моральну, а насамперед медичну вагомість. Різноманітність мови пропонує пацієнтові різні способи вираження свого стану. Мовні тонкощі засвідчують, наскільки людина розуміє та розпізнає сигнали влас- ного організму. Мова, час, соціальна ситу- ація та індивідуальність визначають відмін- ності та бар’єри. Труднощі у висловлюванні й описуванні скарг вже самі собою можуть
бути ознакою хвороби. Часто нелегко пояс- нити словами фізичні відчуття. В медицині використовують доволі вузько обмежені ха- рактеристики болю: тип, інтенсивність, час і причини появи. Досвідчені лікарі усвідом- люють, що це надто мало. «Все, що стосу- ється болю, є суб’єктивним, і таким, що не можна виміряти. Нам складно зрозуміти те, чого ми не відчули самі, тому страждання пацієнтів ми можемо лише уявити».
Професійні мови – це засіб комунікації та когнітивний інструмент. Але навіть це до- сить просте визначення виявляє всю склад- ність і труднощі професійних мов:
існує «горизонтальне протиставлення» спеціалізованих мов (медицина, математи- ка), а також змішаних форм (медіа-інфор- матика, біохімія);
вертикальне накладання професійної мови залежно від рівня абстракції i розриву між теорією та практикою.
Тобто, вчений спілкується з науковцями;
вчений спілкується з менеджерами;
вчений спілкується зі студентами;
вчений спілкується з неспеціалістами, у нашому випадку з пацієнтами.
Саме в цьому комунікативному полі існує найбільше непорозумінь.
Я хотів би коротко розглянути спілкування саме між лікарем і пацієнтом.
У спілкуванні між лікарем і пацієнтом цен- тральну роль відіграє не лише слово, а й невербальна мова. Яке важливе значення іноді має лише мовчання лікаря!
Отож, у спілкуванні «лікар-пацієнт» є дві проблеми: чинник часу та різні «мовні сві- ти». За допомогою зорового контакту лікар може заспокоїти пацієнта. Простий ескіз по- яснює більше, ніж детальні вербальні пояс- нення для розуміння пацієнта. У багатьох країнах студенти-медики вивчають в універ- ситеті форми спілкування з пацієнтами. Ви- никає питання, чи студенти вміють поясню- вати власні знання, здобуті на професійній лексиці, немедикам? Чи здатні вони переда- ти суть медичної термінології загальнозро-
Огляд Review
зумілою мовою? Ці питання, на жаль, часто залишаються без відповіді. Однак реальність свідчить про необхідність вдосконалення ко- мунікативної складової роботи лікаря.
Чому, як і на якому рівні виникають труд- нощі взаєморозуміння у розмові між лікарем і пацієнтом? Перш ніж відповісти на це пи- тання, треба розуміти, що йдеться про різні ситуації. Перший візит до лікаря побудова- ний по-іншому, ніж, наприклад, підготовка лікарем пацієнта до операції. Для того, щоб нівелювати перешкоди до максимального взаєморозуміння між лікарем і пацієнтом, потрібно використовувати спеціальний під- хід залежно від конкретного випадку.
Що варто сказати пацієнтові в тій чи іншій ситуації?
Як йому це сказати? «Що» і «як» стосується також і мовного висловлення з боку пацієнта. Тут теж існують певні ситуативні й інтерак- тивні правила. З іншого боку, багато пацієн- тів відчувають, що вони не можуть правильно пояснити лікарю свій стан. Найчастіші причи- ни цього: нездатність підібрати відповідні ви- рази; так зване комунікативне домінування, тобто надмірна балаканина, пацієнт вислов- лює більше інформації, ніж потрібно [6, 16].
Треба виділити окремі випадки, коли най- частіше виникають конфлікти між лікарем і пацієнтом:
поширений конфлікт між професійною та побутовою мовою: пацієнт просто не ро- зуміє, що каже або пише лікар. Напри- клад, «Обстеження з приводу підозри на Vitium cordis»; «Спондильоз»; «Стан після Zoster oticus». У таких випадках медична лексика не впливає на пацієнта заспокій- ливо, а навпаки ще більше його заплутує і часто призводить до хибних інтерпрета- цій слів лікаря;
пацієнт неправильно розуміє інформацію.
Головно через плутанину термінів: гіпо- тензія – це щось інше, як гіпертонія;
пацієнт вважає, що все, що говорить лікар
– це лише спроби заспокоїти та прихова- ти правду щодо його стану. Такі пацієнти схильні інтерпретувати слова лікаря більш у негативному світлі, ніж є насправді;
пацієнт вважає, що лікар йому щось недо- говорює. Це відбувається, якщо лікар не пояснює пацієнтові його стан після огляду;
пацієнт або його сім’я не отримують ін- формацію про стан хворого аж доки ситу- ація не є критичною.
Ми намагаємось систематизувати спілкуван- ня між лікарем і пацієнтом та труднощі, які виникають у цьому випадку, опираючись здебільшого на емпіричні обстеження. Тут можна звернутись до психосоціальних ка- тегорій надмірної стимуляції та недостатньої стимуляції, тобто:
якщо пацієнт отримує занадто мало сло- весної інформації, то нам доводиться мати справу з недостатньою стимуляцією;
якщо потік інформації від лікаря надто інтенсивний (занадто багато іноземних слів), тоді спостерігаємо надмірну стиму- ляцію.
У будь-якому випадку ключовою є інтер- претація самим пацієнтом комунікативного процесу.
У підсумку, варто особливо наголосити, що передусім потрібне відповідне навчання сту- дентів в університетах, що б допомогло май- бутнім лікарям залежно від конкретної ситу- ації якомога краще інтерпретувати медичну термінологію загальнозрозумілою мовою.
Університети які впроваджують такі курси в навчання медичних студентів, залучаючи ві- домих лікарів з довголітнім досвідом, стануть в 21 ст. прогресивними навчальними закла- дами, що забезпечать високий рівень підго- товки майбутніх лікарів.
Disclosures. No conflicts of interest, financial or otherwise, are declared by the author.
Brunner RJ. Einführung in die medizinische Terminologie. Universität Ulm. 1987.
Bever, Thomas G. The cognitive basis for linguistic structures. Cognition and the development of language, 1970, 279(362): 1-61.
Ders. «Thinking and speaking». In: Ann. NY Acad. Sci. 1960,91:38-51.
Огляд Review
Ders. Von der Hintergehbarkeit der Sprache. Hrsg. von Elmar Holenstein. Frankfurt/M: Suhrkamp. 1980.
Von Engelhardt, Dietrich; SCHIPPERGES, Heinrich. Die inneren verbindungen zwischen philosophie und medizin im 20. jahrhundert. 1980.
Heer, Friedirch. Europäische Geistesgeschichte, Stuttgart (W. Kohlhammer Verlag) 1953. 1953.
Jakobson, Roman. 1963. «Teil und Ganzes in der Sprache». In: D. Lerner (Hrsg.): Parts and Wholes. 157-
162. Wieder abgedr. 1971 in: Selected Writings. Bd. II, 280-284. Aus dem Englischen übersetzt von Regine Kuhn.
Hyrtl, J. Onomatologia Anatomica (1880). Reprinted, George Olms, Hildesheim, 1970.
Michler, Markwart; BENEDUM, Jost. Geschichte und Bildungsprinzipien der medizinischen Fachsprache.
In: Einführung in die medizinische Fachsprache. Springer, Berlin, Heidelberg, 1981:1-26.
Murken, Axel Hinrich. Lehrbuch der medizinischen Terminologie. Kohlhammer, 1984.
Nomina anatomica. 1989. Edinburgh; New York.
Schipperges, Heinrich. Die Sprache der Medizin: medizinische Terminologie als Einführung in das ärztliche Denken und Handeln. Verlag f. Medizin Fischer, 1988.
Steudel, Johannes. Vesals Reform der anatomischen Nomenklatur. Zeitschrift für Anatomie und Entwicklungsgeschichte, 1943, 112.1: 675-681.
Steudel, Johannes. Die Fachsprache der Medizin. Springer-Verlag, 1951.
Winau, Rolf. Bemerkungen zur «Sprache» der Medizin. Berichte zur Wissenschaftsgeschichte, 1980, 3.1< 2: 95-102.
Zoske, Horst. Die Osteologie Vesals. Untersuchungen zur Geschichte der anatomischen Nomenklatur.
Hannover, Germany: Schmorl & von Seefeld Nachfolger, 1951.
Стаття надійшла 05.09.2018
Після допрацювання 14.12.2018
Прийнята до друку 27.12.2018