АКТУАЛЬНО


image


УДК 347.151+342.7+341.231


ПРАВО ЖИТИ, ПРАВО ПОМЕРТИ


Олександр Кіцера


Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, Львів, Україна, ооkitsera@gmail.com


Автор – лікар і педагог вищої школи намагається відповісти на болюче питання: чи при- пустима в сучасному світі евтаназія щодо невиліковних хворих, калік, психічно неповно- справних, щодо ще не народжених дітей з виявленими пренатально дефектами розвитку. Ставиться також питання – чи допустима участь лікаря в добровільному відході людини у вічність – суїциді.


Опираючись на історичні факти, твори красного письменства, публікації в пресі, вислов- лювання провідних авторитетів християнської церкви і на власний клінічний досвід, ав- тор стверджує, що позбавлення людини життя несумісне з етикою медичного працівника. Завдання медпрацівника – передусім боротьба з явищами, які супроводять термінальну ста- дію хвороби і принижують людську гідність пацієнта.


Ключові слова: евтаназія, суїцид, закінчення життя,суїцид у супроводі лікаря, термінальна стадія хвороби.


THE RIGHT TO LIVE. THE RIGHT TO DIE


Aleksander Kitsera


Danylo Halytsky Lviv National Medical University, Lviv, Ukraine, ооkitsera@ gmail.com


The author – doctor and the high education teacher is trying to answer the painful question: Is euthanasia for incurable patients, crippled, mentally handicapped, unborn children with identified prenatal defects in development, possible in modern world.The question also concerns the doctors participation admissibility in the voluntary departure of a person into eternity - a suicide.


How can economic calculations and mental characteristics be applied to the estimation of assess- ing life value for persons with limited physical and/or mental capabilities, or to unborn children? What should the attitude model of a medical worker to a person be in the terminal phase of life? The author points on the medical ethic classics views and the views of philosophers, in particular, the economists-utilitarianists. He also stops on criticism of utilitarian approach to assessing the life value for the disabled person.


According to the historical facts, works of literature, press publications, leading authorities of the Christian church statements, according to his own clinical experience, the author states that the deprivation of human life is incompatible with the medical worker ethics. His task is, above all, the fighting against the phenomenas that accompany the terminal stage of the disease and humiliate the patient’s human dignity.


Key words: euthanasia, suicide, end of life, physician assisted suicide, utilitarianism, terminal stage of the disease.

image

Актуально Relevant


To be, or not to be: that is the question…


William Shakespeare Hamlet,

Act III, Scene I


Ні одне з питань сучасної медичної та біо- логічної етики не викликає такого широко- го обговорення в фаховій пресі та красному письменстві, як питання добровільного від- ходу з життя.


Деякі автори [5,6,20,33] вважають, що і за умов сучасних медичних технологій існує межа, поза якою медицина безсила. Це – менший шанс користі для хворого, ніж 1 на

100. В цих ситуаціях лікар не зобов’язаний застосовувати активне лікування навіть тоді, коли на цьому наполягає хворий чи його родина. Вже на початку становлення реаніматології ставилося питання про межу дій щодо гальмування процесу вмирання, яка «повинна визначатися сумлінням по- рядної людини» [33]. Візьмімо приклад. Хворий в стані агонії, спричиненої ґенералі- зацією злоякісного новотвору. Системи, які ще менш-більш задовільно функціонують, це система кровообігу і дихальна. Звичайно ж, ніхто в цьому випадку не докорятиме, що черговий лікар не виконав масаж серця.


У романі лауреата літературної премії Ґон- курів за 1975 р. Еміля Ажара «Життя попе- реду» також ставиться питання про доціль- ність підтримки життєдіяльності організму, а властиво «серцево-легеневого фантома» у випадку, коли життя перетворюється на суцільну муку. Стара недолуга жінка, яка пережила жах нацистської екстермінації і катівню Освєнціма, все більше втрачає пам’ять. В наш час їй би поставили діагноз хвороби Альцгаймера. Ось що каже пані Роза своєму маленькому другові Момо: «Зму- сять мене жити насильно, Момо. В лікарнях завжди так роблять, вони мають на це пра- во. Я не хочу жити довше, ніж це необхід- но, а такої необхідності вже немає...У мене був приятель. У нього внаслідок катастрофи не було ні рук ні ніг, і вони мучили його в лікарні ще десять років, щоб досліджувати його кровообіг. Момо, я не хочу жити ви- ключно тому, що цього вимагає медицина. Я знаю, що втрачаю голову, і не хочу жити впродовж років без свідомості, щоби стати гордістю медицини» [1].

Лише згодом стало відомо, що Еміль Ажар це ще один псевдонім Романа Касєва, сина Ар’є Лейба Касєва (або ж, за легендою, кі- ноактора Івана Мозжухіна) і провінційної актриси Міни Овчинської. Перше його псев- до звучало як «Роман Ґарі».


За вмілим містифікатором Романом Касєвим, чи то в ролі письменника Романа Ґарі, чи то Еміля Ажара, чи на військовій або диплома- тичній службі, ходив слідом привид суїциду, привид відходу з життя за власним бажан- ням. Зрештою, він таки закінчив своє життя самогубством. В автобіографічному романі

«Обіцяння на світанні» він згадував про те, що один з його товаришів, Пер’є, якось застав його в квартирі «під москітною сіткою з при- тиснутим до скроні дулом револьвера і в ньо- го тільки стало часу кинутися на мене, щоб відвернути постріл». Він таки закінчив життя пострілом у скроню. В передсмертній записці написав: «Можна пояснити все нервовою де- пресією. Але в такому випадку треба мати на увазі, що вона триває з того часу, коли я став дорослою людиною і що саме вона допомогла мені займатися літературним ремеслом»[3].


Все більше уваги в закордонних публікаціях [5,6,11,13,17,36] присвячено питанню за- кінчення життя (англ: end of life), зокрема – евтаназії, питанню асистування лікаря в са- могубстві (англ: physician assisted suicide).


Рада Європи ще в червні 1999 р. вислови- лася за цілковиту заборону евтаназії. Адже, як справедливо зауважив журналіст Олек- са Залуцький, евтаназія – явище, за своєю природою, схильне до саморозвитку. Ви- пускаючи джина з пляшки, ми вже не змо- жемо контролювати його дії. Очолювана лікарем Карлом Брандтом нацистська про- грама мала результатом «добру смерть» у спеціальних центрах 275000 осіб, які страж- дали на шизофренію, паркінсонізм, пухлини мозку, згодом – дітей з вродженими вадами розвитку та розумово неповноцінних.


У відомому романі «Аеропорт» [14] канад- ський письменник Артур Гейлі писав: «Кож- ного разу, коли людство вступає в нову епо- ху, дещо кращу, світлішу аніж попередня, це ставалося тому, що люди більше піклу- валися своїми близькими, шанували їх, як особистості. І, як лиш переставали дбати про них, людство робило крок назад… Див- но, але люди одним розчерком пера обґрун-

image

Актуально Relevant


товують необхідність знести кару смерті і легалізувати переривання вагітності».


У Норвегії можна легально убивати дітей в лоні матері до 12 тижня вагітності. Можна вмі- ло усунути одного з небажаних близнят [9].


В країнах ЄС триває селекція людей за ін- шими показниками. Евтаназія хворих на психічні хвороби та старечу деменцію стає все частішим явищем у Бельгії та Голландії. Нещодавно опублікували та розглядали в парламенті рапорт Бельгійської федераль- ної комісії щодо «контролю та оцінки евта- назії». Зрештою, Бельгія легалізувала аси- стоване самогубство ще 2002 р., а 2014 р. бельгійський парламент ухвалив закон про евтаназію для неповнолітніх без будь-яких вікових обмежень [9].


Католицька церква категорично протестує проти активної евтаназії. Натомість вона реко- мендує створювати умови для паліативної до- помоги, передусім – боротьби з болем, навіть ціною деякого скорочення тривалості життя.


Згадую першу зустріч медичної громади Львова з блаженнішим кардиналом, того часу – ще звичайним ієромонахом Любо- миром Гузаром, яка відбулася, якщо не по- миляюся, 1992 р. в аудиторії нормальної анатомії нашого університету. На запитан- ня «Як Ви ставитеся до евтаназії?» владика відповів: «Ми мусимо дивитися на хворого не нашими, а його очима» і додав: «Одна з різниць поміж Сходом і Заходом полягає у відношенні до людини». Минуло бага- то років і ми виразно бачимо цю різницю у ставленні до поранених і полонених вояків в Україні і Росії, також і з боку росіян на оку- пованій ними території.


Серед десяти способів, якими диявол нас дурить, інтернет–тижневик «Credo» [9] на- водить п’ятий із них – утилітаризм.


Мама перебуває в будинку пристарілих. У неї старечий маразм. Утримувати її там до- рого. Лікарі пропонують зробити їй ін’єкцію так, «що буде по проблемі». Не роби цього. Утилітаризм – це те, через що ми вбиваємо мільйони дітей абортами…Зверніть увагу, як часто утилітаризм пов’язаний з сентимента- лізмом: «Ти ж не хочеш, щоб твоя мама і далі страждала?Ти ж не дозволиш так ста- витися навіть до свого пса!»

Представниками класичного утилітаризму ХІХ століття були John Stuart Mill (1806-1873) та Jeremy Bentham 1748-1832) [32,35]. Ути- літаризм – це (схильність) базувати моральні вибори та вірування лише на тому, що ви- дається ефективним, вигідним і корисним, економічним. Корисним, з його погляду, є лише те, що створює перевагу, задоволен- ня, благо, щастя. Відповідно, якісним є лише життя, яке наділене цими властивостями, на- томість життя, позбавлене цих характерис- тик, є «нелюдським», позбавленим будь-якої цінності і не гідним для продовження. Carl Menger (11840-1921) навіть побудував шка- лу корисності на підставі ранжування благ за їхньою цінністю для споживача [25].Такий прагматично-утилітарний підхід до вартості життя опирається вже не на його сакраль- ності, а на економічних розрахунках витра- чених коштів і їхньої співмірності рокам якіс- ного життя (англ: quality-adjusted life years).


Певною мірою їм заперечує християнський фі- лософ, представник класичного неоконтрак- туалізму H. Tristam Engelhardt (нар.1941 р.) у своїх капітальних працях з біоетики [10]. Хоча і у цього філософа є елементи утилітаризму. За Енґельгардтом «Моральна спільнота фор- мується з людей, наділених здатністю самови- значатися, раціонально і морально мислити».


Така концепція вилучає зі спільноти осіб, які, на певному рівні розвитку, ще не здатні само- визначатися і раціонально, морально мислити (ембріони, плоди, діти), та тих, що таку здат- ність втратили (особи з хворобою Альцгайме- ра, пацієнти в комі). Отже, ембріон у стадії, коли ще не завершене формування нервової системи, особа, для якої (в нашому, звичайно, розумінні) страждання перевищує задоволен- ня, а також той, хто спричинює своїм близьким більше негативних емоцій, моральних страж- дань, аніж задоволення, підлягає знищенню? Щось тут не пов’язується з християнською мораллю. Але читаймо далі: «Початок біоло- гічного життя людини – це не початок життя особи…» Тому «під час аборту нікого (тобто жодну особу) не вбивають, хоча й відбуваєть- ся знищення людського організму».


Утилітаризм справедливо критикують сучас- ні філософи-економісти, зокрема – лауреат Нобелівської премії за 1998 р. Амартія Сен (Amartya Sen, 1933 р. нар.). Індійський еко- номіст пише: «Через те, що підставою вимі- рювань в рамках утилітаризму є ментальні

image

Актуально Relevant


характеристики (задоволення, щастя, або бажання), об’єктивність цих вимірювань піддається сумнівам через здатність свідо- мості людей пристосовуватися до постійних втрат (особливо за тяжких обставин, коли необхідно зробити життя можливим)» [29].


Вже згаданий Артур Гейлі пише: «Що ж стосується економічних міркувань, то ними можна обґрунтувати що завгодно. З еконо- мічного погляду логічно вбивати одразу по народженні розумово скривджених, дебілів, застосовувати евтаназію щодо невиліков- них хворих, позбуватися старих і людей, що не приносять суспільству користі, так, як це роблять в Африці, залишаючи їх в джунглях на пожертя гієнам».


Сучасна біоетика має своїм фундаментом, зокрема, моделі лікарської етики Гіпократа, Маймоніда та Парацельса.


Визначний арабський і юдейський лікар Май- монід у своїй «Молитві Маймоніда» промовляв:


«Нехай при спілкуванні з хворим мій розум залишається ясним, не обтяженим жодною сторонньою думкою, щоби я виразно усві- домлював те, чому мене навчили досвід і наука, бо ж величними і розкішними є по- шуки, що мають за мету підтримання життя і здоров’я всіх сотворінь»(підкреслення ав- тора) [18]. Гіпократ у своїй «Клятві» при- сягав: «Вживатиму ліки на користь хворому відповідно до моїх знань і переконань, але утримаюся від їх застосування на шкоду і кривду. Нікому не дам отрути, хоч би він просив мене про це, ані не буду її радити нікому. Так само не дам жінці засобу для ви- далення плоду» (підкреслення автора) [18].


Та й у патерналістичній моделі етики Парацель- са акцентується увага на використанні контак- тів лікаря з пацієнтом задля доброчинності, милосердя, полегшення його страждань» [4].


Польські та англійські автори [8, 13, 14,

17, 36] наголошують, що право невин- ної особи на життя ніхто не може підда- вати сумніву. Зрештою, згода пацієнта на евтаназію може бути вимушеною, напри- клад, спадкоємцями. Інколи прохання про смерть насправді драматизоване прохання про допомогу, ще одна спроба промовити до сумління близьких, розбудити в них по- чуття вини, милосердя.

Не вважають евтаназією припинення засто- сування в термінальному стані реанімацій- них заходів, відмова від інтенсивної терапії та надзвичайних засобів, штучного году- вання [3,6,13].


Лікар зобов’язаний зберігати, щадити і про- довжувати людське життя так довго, як це можливо доти, доки це має сенс.


Біоетика не перестає ставити до нас вимоги і тоді, коли хворий перебуває в аґональному стані. В романі англійської письменниці Сю- зен Гілл «Нічний птах» [16] молодий враз- ливий поет розповідає про смерть сусіда по ліжку в лікарні: «Вони оточили його шир- мою, а я лежав і чув, як він умирає. Прийшов лікар і крикнув йому до вуха “Чи ви чуєте мене, пане Бедовс? Чи ви мене чуєте?” Потім почали розмовляти про нього над його голо- вою: – Це ще трохи потриває. Ці старі завж- ди повільно відходять. Звідкіля вони знали, що він їх не чує. Як вони посміли говорити про нього так, як коли б він був твариною, як коли б він уже не жив. Я думав, що уб’ю їх».


Кожної святої Літургії християни просять Всевишнього «християнської кончини життя нашого, безболісної, непостидної, мирної…» Непостидної… Мимоволі згадується типова, на жаль, ситуація: лежить на ліжку оголе- ний вмираючий. І всі вважають, що так воно і повинно бути, і нікому прикрити наготу його, бо кудись поділися Сим і Яфет. А за- лишився лише той третій син Ноя… А може у нещасного збереглися залишки свідомості?


Стефан Цвайґ вважав страхітливим афоризм Ніцше: «Не беріться лікувати невиліковне!»

«Назвавши хворого невиліковним, лікар ухи- ляється від виконання свого обов’язку, він ка- пітулює перед битвою». З письменником не- можливо погодитися на сто відсотків. Сучасні медичні технології дають змогу виконувати надскладні втручання, які Ван-дер-Веер [36] називав «гротескними гемікорпоректоміями». Після таких операцій життя пацієнта перетво- рюється на суцільну муку й упокорення.


З погляду біоетики в сучасній онкології прово- диться межа між етичним і неетичним радика- лізмом. Якщо існують шанси порятунку життя пацієнта за умови збереження або деякого погіршення якості життя, то хворому можна пропонувати таке втручання, залишаючи йому право остаточного рішення [13,17]. Якщо пе-

image

Актуально Relevant


редбачається, що після операції життя пацієнта ймовірно перетвориться на суцільну муку і ста- не ненависним йому, то пропонувати таке втру- чання неетично. Цілком неприпустимо розши- рювати покази до таких хірургічних втручань з комерційних чи престижних міркувань.


У типовій 50-ліжковій палаті лондонського шпиталю вмирав від раку емігрант з Поль- щі, втікач з Варшавського ґетто Давид Тась- ма. В останні дні життя він довго розмов- ляв з медичною сестрою Сесіль Сандерс про необхідність вдосконалювати мистецтво зменшувати страждання. Перед смертю він вручив сестрі Сесіль усі свої заощадження

– 500 фунтів стерлінгів. Ці гроші він запо- вів вимріяному шпиталеві для безнадійно хворих, вмираючих людей. Сестра Сандерс здобула вищу медичну освіту і, зібравши за підпискою фонду, у 1967 р. відкрила шпи- таль святого Христофора, в якому і нині шукають можливості зменшувати фізичні та психічні страждання безнадійно хворих [7].


Мати Тереза з Калькутти, в миру албанка Ґанджу Боянджу, 1979 р. отримала Нобелів- ську премію миру за допомогу знедоленим і вмираючим, щоб, як вона писала: «в ос- танні години, що їм залишилися, не дати їм відчути самотності» [27].


Студентам і слухачам факультету післяди- пломної освіти я, звичайно, розповідаю такий випадок з практики [21]: «В ізоляторі нашої клініки лежав смертельно хворий лікар, мій шкільний товариш. Він вже впродовж тижня

нічого не їв, трубка для дихання була про- ведена крізь ракову пухлину трахеї в лівий бронх. Наркотики, навіть у збільшених дозах, лише частково гамували біль. Біля ліжка хво- рого зібралися лікарі-однокурсники, друзі. Коли вийшли в коридор, хтось із лікарів ска- зав: ”Не можу дивитися на його муки. Чи не гуманніше було б увести йому достатню для… повного припинення страждань дозу наркоти- ка?”–“А хто введе?”– запитав інший. –Ти? А може Ти?.. Всі відмовилися. Виникла ситуація, схожа на описану Е. Гемінґвеєм в оповіданні “Натуральна історія померлих” [15]. Але спра- ва не лише в цьому. Наступного ранку мій па- цієнт покликав мене жестом і тремтячою ру- кою написав на клаптику паперу: «Розкажи мені, що було вчора на з’їзді письменників…»


Ось вам і відповідь на суперечку про евта- назію. Вбиваючи тіло, ніколи не можна бути впевненим, що не вбито інтелект. Тут дореч- но згадати висловлювання Аристотеля, яке навів владика Любомир Гузар під час уже згаданої першої зустрічі з медиками Львова.

«Homo est animal sociale» (Людина – соці- альна істота). Український філософ Памфил Юркевич (1827-1874) вчив, що людська при- рода є кінцевим проявом нескінченного [4]. Вона одна у відомому нам світі…має власне, особистісне існування в часі і просторі» [19].


Зате зменшення страждань тяжко хворої лю- дини, боротьба з болем до останньої можли- вості, милосердя – це моральний обов’язок кожного лікаря.


REFERENCES


  1. Azhar Emil Vsia zhyzn’ vperedi (All life is ahead): Translation from French V.Orlova.–Ozon.ru.2010:240. [In Russian]

  2. Anisimov M. Romen Gary, khameleon (Romain Gary, chameleon) Translation from French EV. Havrilova).

    N.Novhorod:DEKOM. 2007:640. [In Russian]

  3. Angelos P. Ethical guidelines in surgical patient care. Journal of the American College of Surgeons. 1999 Jan 31;188(1):55-8.

  4. Berko P, Derzhko I, Pitula H, Nebeluk M. Filosofs’ki problemy medycyny (Philosophical problems of med- icine) Lviv,Boryslav. 2011:377–385.

  5. Białowąs M. Z rozmyślań o śmierci (Reflections about death) Wiad.Lekarskie. [In Polish].

    1981;34(18):1581–1583.

  6. Blicharski J. Postępowanie z nieuleczalnie chorym (Conduct with an incurable patient).PZWL Warszawa.

    1959:211.

  7. De Boulay S, Rankin M. Okno nadzieji – założycielka ruchu hospicyjnego (Cicely Saunders. The Founder the Modern hospice). Translation from English. Warszawa «Znak». 2016:400. [In Polish]

  8. Dahlgren G., Whitehead M. Politika i srategija obiespietshenija spraviedlivosti v voprosah ohrany zdorovja (A policy and strategy of providing of justice in the questions of the health care). ВОЗ Kopenhagen. [In Russian] 1992:56.

  9. Desiat’ sposobiv, yakymy dyjavol nas duryt’ (Ten ways in which the devil is fooling us) – Credo/chasopys. www.credo-ua.org/2016/12/170793/. [In Ukrainian]

    image

    Актуально Relevant


  10. Engelhardt HT. Bioethics and secular humanism: The search for a common morality. Wipf and Stock Publishers; 2011 Apr 1:224.

  11. Frysh Maks Pomoch umeret’? (Help to die?). Njedjela. . 1988;(38):11. [In Russian]

  12. Gary Romain Obitsiannia na svitanku (Promise at dawn): Translation from French Maryna Marchenko.

    K.I.S Kyiv. 2011:374.

  13. Głuszek St. Wybrane problemy etyczno-moralne chirurgii (Elected ethic problems of surgery) O chirurgii polskiej końca XX wieku.-Fund. Polski Przegląd Chirurgiczny Warszawa. 2001:5-17. [In Polish]

  14. Hailey A. Port lotniczy (Airport). Translation from English. «Iskry» Warszawa. 1987:269–270. [In Polish]

  15. Hemingway E. A natural history of the dead, Hemingway- A-Natural-History-of-the-Dead. www.24 grammata.com_.pdf [In English]

  16. Hill Susan – Ptak nocy (The Bird of Night) Translation from English. Czytelnik Warszawa. 1978:270. [In Polish]

  17. Janczewski G. Wybrane zagadnienia medyczno-prawne w relacjach otolaryngolog-pacjent (Elected ethic and legally problems in relation otolaryngologist-patient). Problemy laryngologiczne w codziennej praktyce. Servier Polska Warszawa. 2000;(22):2–9. [In Polish]

  18. Janczewski G. List do Redakcji (A letter to the Publisher) Otolaryngologia Polska 2004;58(3):1–2. [In Polish]

  19. Jurkevich P. Vybrane (Elected works). Kyjiv Abriss. 2011:397. [In Ukrainian]

  20. B.Nadraha. Khartija pratsivnykiv okhorony zdorovja (Charter of health workers) Translation from Polish.

    Papska Rada do sprav dushpastyrstva v okhoroni zdorovia. 1995: Lviv 1999:128. [In Ukrainian]

  21. Kitsera O. Mystetstvo buty likarem (Art to be a doctor). Medychni Kadry veresen, zhovten. 1984;(27)1– 1. (29):2–2. (30):2–2. (31):2–2. [In Ukrainian]

  22. Kitsera O, Kitsera O(jn.). Likar, jak faktor ryzyku (The doctor as a risk factor).Informovana zhoda conditio sine qua non (Informed consent– conditio sine qua non) Likar i pjata zapovidj (Doctor and the fifth command).–Deontolohichni aspekty rozmovy likarja z hvorym (Deontological aspects of a physician’s conversation with a patient). Formuvannia osobystosti studentiv, yak maibutnikh fahivtsiv likarskoi spravy, pratsivnykiv okhorony zdorovia ta inshyh sotsialno-orientovanykh ustanov u konteksti bioetyky (tezy dopovidej) Lviv. 2003;86–88. [In Ukrainian]

  23. Kundiev Yu. Bioetyka-velinnia chasu (Bioethics is the command of the time). Liky Ukrainy. 2002(11):55–

    57. [In Ukrainian]

  24. Krokos J. Mόwić prawdę choremu (To tell a patient the truth). Polski przegląd Chirurgiczny. 1992;(64): 677–680. [In Polish]

  25. Leube K.R. von Das Ich und der Wert docs.mises.de/Leube/Leube_Menger.pdf

  26. Lidz M., Meisel L. Informed consent and the structure of medical care. President’s Comission for the Study of Ethical Problems in Medicine.Making Health Decisions. 1998:17–374.

  27. Lush Gjergji Matka miłośći (Mother of love). Translated Andrzej Spurgjasz. VELAR ed. Litonova. 1994:220.

  28. Mill J.S. The Principle of Beneficence in Applied Ethics. Stanford Encyclopedia of philosophy https:// plato.stanford.edu/entries/mill/

  29. Morew D. A. Amartya Sen i ogranichennostj utalitarisma (Amartia Sen and the limit nature of utilitari- anism). Ekonomicheskije nauki. . 2010;8(69):37– 41. [In Russian]

  30. Nadraha B. Khrystyjansjka etyka, jak osnova medychnoji deontolohii (Christian ethics as the basis of medical deontology). Narodne Zdorovja. 1993 kvitenj;9–10(37–38):1–2. [In Ukrainian]

  31. Pyrih L. Likarju, bud’ inteligentom! (Doctor, be an intellectual!). Medychni Kadry. 1988 hrudenj;(35):2–2. [In Ukrainian]

  32. Sgreccia E, Spagnolo A, Di Pietro ML. (red.) Bioetyka (Bioethics).Medycyna i pravo. Lviv. 2007:425– 451,563–580. [In Ukrainian]

  33. Sykh M. (red.) Resustsytatsia. Teoria i praktika ozhyvlenia (Theory and practice of resustitation).

    Translation from Polish. Pol.med.izdatelstvo. Warshava. 1976:332. [In Polish]

  34. Tatarkiewicz W. Historia filozofii (History of philosophy). T1. Filozofia starożytna i średniowieczna (Ancient and medieval philosophy):81–90. T.2 Filozofia nowoożytna do roku 1830 (History of more new times till 1830):152–157, T.3 Filozofia XIX wieku i współczesna (XIX century and modern philosophy):38–41. PWN.–Warszawa, 1999. (In Polish)

  35. The History of Utilitarianism//Stanford Encyclopedia of Philosophy https://plato.stanford.edu/entries/ utilitarianism-history/

  36. Van der Veer J.B. Euthanasia in the Netherlands. Journ. of American Coll.Surg. 1999;(188):532–537. [In English]


Стаття надійшла 20.10.17

Після допрацювання 17.11.17

Підписана до друку 20.12.17