КОРОТКІ ПОВІДОМЛЕННЯ BRIEF COMMUNICATION


image


УДК 616-08-035: 158.972


СОМАТОФОРМНІ РОЗЛАДИ В РОБОТІ ЛІКАРЯ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ: ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ПРОФЕСІЙНОГО ПІДХОДУ ДО ПАЦІЄНТІВ


Софія Фостяк1, Юлія Мединська2


1Львівський національний медичний університет імені Данила Галицько- го, Львів, Україна; 2КЗ ЛОР «Львівський обласний психоневрологічний диспансер», Львів, Україна, sofiyafostyak@gmail.com


Анотація. Лікарі загальної практики відіграють важливу роль у розпізнаванні та лікуванні психічних розладів. Особливе місце займають психосоматичні захворювання, що згідно з кла- сифікацією МКХ-10 (Міжнародна класифікація хвороб – 10-й перегляд) та DSM-V (Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders – V edition) зачислені до класу «Соматоформних розладів». Пацієнти, які мають ці розлади, використовують близько 20% усіх витрат на си- стему охорони здоров’я. Тому вміння розпізнати соматоформний розлад у пацієнта є важ- ливим критерієм у виборі тактики лікування та побудові професійного діалогу. Розглянуто передумови та результати дослідження, які спрямовані на вивчення особливостей взаємодії лікаря загальної практики та пацієнтів із соматоформними розладами. Зокрема, зроблено огляд діагностичних рубрик у сфері соматоформних розладів, результати емпіричного дослі- дження, спрямованого на виявлення частоти соматоформних розладів серед причин звер- нень до лікаря загальної практики, проаналізовано загальні принципи надання комплексної допомоги пацієнтам із соматоформними розладами та визначено рівень допомоги, який може надати спеціаліст загальної практики.


Ключові слова: ментальні розлади, психіатрія, психотерапія, сімейна медицина, загальна практика, психосоматика, медична етика та деонтологія.


SOMATOFORM DISORDERS IN GENERAL PRACTICE DOCTORS WORK: MAIN PRINCIPLES OF PROFESSIONAL APPROACH TO THE PATIENTS


Sofiia Fostiak1, Yulia Medyns’ka2


1Danylo Halytsky Lviv National Medical University, Lviv, Ukraine; 2Lviv regio- nal psychoneurological clinic, Lviv, Ukraine, sofiyafostyak@gmail.com


Summary. General practice doctors play a pivotal role in the recognition and treatment of psychiatric illnesses. Psychosomatic disorders, which according to ICD-10 (International Classification of Diseases- 10th revision) and DSM-V (Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders – Vth edition) are assigned to class of «Somatoform disorders», take main part among them. Nearly 20% of all costs to healthcare system are used by this category of patients. That is why, it is very important to be able to recognize somatoform disorders to choose right treatment tactic and to build professional dialogue. In this paper are represented preconditions and results of research about general practice doctors and patients with somatoform disorder collaboration. The main aim of this research is finding new features to improve treatment process of patients with psychosomatic disorder. Particularly, are given a review of diagnostic criteria of somatoform disorders, results of empirical research that shows frequency of somatoform disorders among all the cases in general practitioner work which is nearly 21,9% (MWM De Waal, 2004). Also were analyzed general principles of complex medical aid

image

Короткі повідомлення Brief communication


to patients with somatoform disorders and determined level of medical help, which can be provided by general practitioner. Analyze of all this data shows that frequency of somatoform disorders is very high. To verify diagnosis and to choose treatment strategy for “hard” therapeutical patients is recommended to make psychological tests (Toronto Alexithymia Scale, Hospital Scale of Anxiety and Depression). Pharmacological therapy provides usage of SSRIs (Selective serotonin reuptake inhibitors) or nonbenzodiazepine anxiolytics. For better results, pharmacological treatment should be accompanied by psychotherapy. It is necessary to remember that doctor have an authority before patient, so he need to be very careful with verbalization of his thoughts, and to build professional dialogue according to medical ethics and deontology rules.


Key words: mental disorders, psychiatry, psychotherapy, general medicine, internal medicine, psychosomatic, medical ethic and deontology.


У контексті проведення реформи охорони здоров’я в Україні, одним з основних напря- мів якої є акцент на первинній медико-са- нітарній допомозі, питання компетентності лікаря загальної практики у вузьких спе- ціальностях, зокрема в психіатрії, постає особливо гостро. Не менш актуальною за- лишається проблема спілкування та взаємо- дії лікаря, як професіонала, з пацієнтами та колегами по роботі.


З-поміж усіх звернень у практиці сімейного лікаря, до окремої категорії можна зачис- лити так званих складних пацієнтів. Склад- ність проведення якісної діагностики й адекватного лікування полягає у тому, що розлади цих пацієнтів перебувають на сти- ку психіатрії, клініки внутрішніх хвороб і неврології. Такі пацієнти місяцями та навіть роками не знаходять розуміння й ефектив- ної допомоги у лікарів-терапевтів, які не мають достатніх знань і досвіду психопато- логічної діагностики, психофармакотерапії та психотерапії [14, с.6; 19]. Припускати, що у цієї категорії пацієнтів власне пси- хогенний характер розладів, допомагають особливості клінічної симптоматики, стан психоемоційної сфери хворих і їхні поведін- кові реакції в комплексі з негативними да- ними об’єктивних обстежень. Такі «складні випадки» потребують від лікаря загальної практики додаткових компетенцій у сфері психопатологічної діагностики та психоте- рапії, навиків комунікації з названою кате- горією пацієнтів, чіткого розуміння доціль- ності комплексного фармакологічного та психотерапевтичного лікування, що і стало темою цього дослідження.


Об’єкт дослідження – розлади, які у сис- темі сучасних медичних знань і класифіка- цій, зачисляють до категорії соматоформ- них.

Предметом дослідження є основні принципи індивідуального підходу до пацієнтів із сома- тоформними розладами, враховуючи психо- логічну складову етіології названих розладів.


Матеріали та методи дослідження. Під час проведення дослідження застосовува- ли аналіз та узагальнення даних спеціалі- зованої літератури відповідної тематики та проведено емпіричне дослідження. Зокре- ма, сформовано вибірку пацієнтів, які звер- нулись до лікаря загальної практики з ймо- вірними соматоформними розладами, і після попереднього лікарського огляду пройшли ультразвукову діагностику. Для проведен- ня УЗД використали апарат Радмір ULTIMA PA і лінійний датчик зі змінною частотою 3,5 МГц. Пацієнтам, у яких не виявили органіч- них змін, запропонували заповнити опиту- вальник «Торонтська шкала алекситимії» [3], що є одним із опорних інструментів па- топсихологічної діагностики для постановки діагнозу психосоматичного спектра.


Результати. Психосоматичні розлади – це група хворобливих станів, які виникають на підставі взаємодії психічних і соматич- них чинників і проявляються соматизацією порушень психіки, її розладами, що відо- бражають реакцію на соматичне захворю- вання або розвиток соматичної патології під впливом психогенних чинників [29, c.466]. Стани, які зачисляють до психосоматичних розладів, включають не тільки психосома- тичні захворювання в традиційному, вузь- кому розумінні цього терміна («чиказька психосоматична сімка» [1], а й значно біль- ше коло порушень: соматизовані розлади (соматоформні стани, соматизовані дисти- мії та інші), патологічні психогенні реакції на соматичні захворювання, соматопсихіч- ні акцентуації на рівні розладів особистості [29, c. 467].

image

Короткі повідомлення Brief communication


Особливе місце серед психосоматичних за- хворювань посідають соматоформні роз- лади. Частота їхнього виявлення в Україні перебуває на рівні 10-26% від загально- соматичної лінії [29, c. 467]. Закордоном ці розлади діагностують у 21,9% випадків [8], зокрема данські дослідники подають результати від 18,1% до 20,2% [9]. На па- цієнтів із соматоформними розладами ви- трачається близько 16% бюджетних коштів, що розраховані на сферу охорони здоров’я загалом [4]. Соматоформні розлади – це за- хворювання, які характеризуються фізични- ми патологічними симптомами, що нагаду- ють соматичне захворювання, але у цьому випадку не виявляється жодних органічних порушень, які можна було б зарахувати до відомих медицині хвороб [ 17].


Етіологія та класифікація

Дослідження та теоретичні дискусії щодо виникнення психосоматичних розладів про- водили з погляду двох кардинально різних концепцій. Перша з них – психоцентрич- на, згідно з якою провідну роль у форму- ванні дисфункції чи, згодом, органічного порушення, відіграє первинність психічних процесів. Прихильниками цієї теорії були І.П. Павлов (1955), Г. Сельє (1979), S. Freud (1983), А. Адлер (1997), F. Alexander (1932). Сьогодні розглядається інтегрована теорія, яка ґрунтується на концептах дисоціації, конверсії та соматизації психічних процесів [6]. Друга концепція – соматоцентрична. Головним етіологічним чинником постають соматичні процеси, які викликають реак- ції психіки на фактичні зміни в організмі [22]. Проводяться наукові дослідження на підтримку теорії мультифакторного генезу, яка, об’єднуючи дві перші концепції, макси- мально точно пояснювала би кожну з ланок патогенезу психогенних нозологій.


Етіологічно виділяють три основні причи- ни виникнення соматоформних розладів: спадково-конституційні фактори (зокрема, морфологія ЦНС та характерологічні акцен- туації); екзогенні фактори, які впливають на людину через психічну сферу і є досить сильними, щоб відігравати роль психогеній; органічні ураження різної етіології [18].


Класифікація соматоформних розладів про- водиться у двох системах: рекомендованій ВООЗ Міжнародній класифікації хвороб 10- го перегляду (МКХ-10, використовується у

тім числі й в Україні) та в DSM-V (система Американської психіатричної асоціації).


Варто зауважити, що склад двох подібних діагностичних груп у домінуючих міжнарод- них класифікаціях не ідентичний. За МКХ- 10 соматоформні розлади класифікують так: соматизований розлад (F45.0), недиферен- ційований соматоформний розлад (F45.1), іпохондрія (F45.2), соматоформна дисфунк- ція вегетативної нервової системи (F45.3), соматоформний больовий розлад (F45.4), інші соматоформні розлади (F45.8), сомато- формний розлад не уточнений. (F45.9) [21]. Коротко охарактеризуємо названі розлади.


Соматизований розлад – порушення, яке характеризується поліморфними патологіч- ними тілесними відчуттями і представлені алгіями, сила яких варіює від незначних до гострих алгічних феноменів. Також при соматизованому розладі спостерігаються вегетативні прояви, які імітують гострі ур- гентні стани та функціональні порушення діяльності внутрішніх органів і систем [29].


Іпохондрія – нереалістичне трактування со- матичних симптомів і відчуттів, що приводить до стану, який характеризується охоплен- ням відчуттям страху та впевненістю в наяв- ності серйозного захворювання, навіть якщо немає жодного соматичного захворювання, яке могло б пояснювати ці фізичні симптоми чи відчуття. Іншими словами, іпохондрія ви- значається як надмірна увага до свого здо- ров’я, що не має реального підґрунтя, закло- потаність навіть незначним нездужанням чи переконаністю в наявності важкої хвороби, порушень у тілесній сфері чи каліцтва [24].


Соматоформний больовий розлад характе- ризується постійними стійкими больовими відчуттями, що варіюються за інтенсивністю та локалізацією і не мають органічного під- ґрунтя [24].


Недиференційований соматоформний розлад виявляється в тому випадку, якщо у хворого є численні стійкі різноманітні скарги, проте повністю вони не вписуються в клінічну кар- тину соматизованого розладу [24].


Соматоформна дисфункція вегетативної нер- вової системи має свої відмінні риси. Це, зо- крема, прояви таких вегетативних симптомів: підвищена пітливість кінцівок, їхнє тремтіння,

image

Короткі повідомлення Brief communication


почервоніння шкіри, тахікардія тощо [24].


Інші соматоформні розлади – розлади, що не опосередковані через вегетативну нервову систему, обмежені певними систе- мами або ділянками тіла і мають тісний ча- совий зв’язок з травмуючими подіями або проблемами. Сюди належить «істеричний клубок» («globus hystericus»), що викликає дисфагію, та інші форми дисфагії, психоген- на кривошия, психогенний свербіж, психо- генна дисменорея, скреготіння зубами [24].


У DSM-V виділена група порушень «Симп- томи соматичних порушень» (Somatic Symptom Disorders – SSD), що поділяєть- ся на простий симптом соматичних пору- шень (Simple Somatic Symptom Disorder (SSSD)) і складний, або комплексний симп- том соматичних порушень (Complex Somatic Symptom Disorder (CSSD)). Складний роз- поділяється на декілька підтипів: з перева- жанням соматичних скарг, з переважанням занепокоєння станом здоров’я та з перева- жанням больового синдрому. Для постанов- ки діагнозу самих лише соматичних проявів недостатньо. Обов’язкові діагностичні кри- терії – наявність постійних думок, відчуттів і поведінки пацієнта, які пов’язані з соматич- ними симптомами [2, 11, 26].


Загальними ознаками, які дають підстави припустити наявність у пацієнта соматофор- много розладу, є множинні клінічно-важливі соматичні скарги в драматичному викладі; поява скарг у віці до 30 років; шукання до- помоги у лікарів різних спеціальностей; ба- жання обстежуватись, у тім числі й інвазив- но; тривалість такого стану не менше двох років; неможливість пояснити симптоматику будь-яким відомим захворюванням; відсут- ність віри в медицину; соціальна або сімей- на дезадаптація [18].


З клінічного погляду соматоформні розлади можуть бути представлені у вигляді больо- вих синдромів, різноманітних сенсопатій і вегетативних дисфункцій. Серед дисфункцій у практиці лікаря-інтерніста найбільше зна- чення мають вегето-дисфункційні розлади серцево-судинної, дихальної, сечостатевої систем і шлунково-кишкового тракту [12].


Оскільки соматоформні розлади за своєю природою впливають на психічну сферу та на фізичну, то їхня терапія, відповідно, має

передбачати комплексні заходи. Для забез- печення повноцінної підтримки пацієнтів із таким розладом потрібна одночасна співпра- ця лікаря загальної практики з психотерапе- втом і лікарем-психіатром. Важливу роль у процесі лікування соматоформних розладів може виконати також психолог/клінічний психолог, який володіє техніками індивіду- альної та/або групової психокорекції.


Поширеність розладів та порівняльне дослідження

Питання визначення поширення психосома- тичних розладів в популяції є складним для дослідження і отримання точних даних че- рез ряд причин. На думку авторів, серед них можна виділити дві провідні. По-перше, звер- нення пацієнтів до лікарів і лікарень психі- атричного та загальносоматичного профілів, зумовлені різноманіттям клінічних симптомів, які виявляються у пацієнтів. По-друге, куль- туральні особливості суспільства, що включа- ють схильність до містифікації захворювань, готовність пацієнтів звертатися до «нетради- ційної медицини» і використання ритуаль- но-обрядових елементів у лікуванні. Тим не менше, дані, які вдалося отримати раніше, свідчать про таку частоту розповсюдження вищезгаданих розладів: серед населення від 15% до 50%, а серед пацієнтів первинної практики від 30% до 57% [29].


Для перевірки наведених даних у регіо- нальному масштабі ми провели дослідження на базі терапевтичного відділення та відді- лення функціональної діагностики у Першій міській клінічній лікарні ім. Князя Лева м. Львова. Серед 64 пацієнтів, які протягом од- ного місяця звернулись до сімейного лікаря, де склали загальну групу, для подальшого дослідження було відібрано 25 пацієнтів з симптоматикою, яка дозволяла запідозрити наявність розладу соматоформного спектру, оскільки в них не спостерігалось позитив- них органічних уражень. Досліджувана гру- па складалась з осіб віком 19-52 роки, з них 17 осіб – жінки, 8 осіб – чоловіки. Це були пацієнти, які скаржились на суб’єктивне від- чуття стороннього тіла в горлі, дискомфорт під час ковтання, що гіпотетично можна було розглядати як симптоматику «істерич- ного клубка» («globus hystericus») із дисфа- гією різного ступеня (діагностична рубрика за МКХ-10: F45.8. Інші соматоформні розла- ди). Цих пацієнтів скерували на ультразву- кову діагностику, додаткові лабораторні та

image

Короткі повідомлення Brief communication


фізикальні обстеження для виключення ор- ганічного ураження щитовидної залози.


За результатами обстеження у 16 осіб (64%) не було виявлено жодних змін органічного характеру, у 9 пацієнтів (36%) діагносто- вано низку захворювань (гострий фарин- гіт, різні форми тиреоїдитів, гіпертирео- їдизм). За гендерним розподілом у 11 жінок (64,7%) та 5 чоловіків (62,5%) органічних змін виявлено не було (див. табл.).


Розподіл діагностованих органічних змін за гендерним показником


Органічні зміни

Чоловіки, осіб, (%)

Жінки, осіб, (%)

Разом, осіб, (%)

Виявлено

3 (37,5%)

6 (35,3%)

9 (36%)

Не виявлено


5 (62,5%)


11 (64,7%)


16 (64%)

Всього обстежених


8 (100%)


17 (100%)


25 (100%)


Безперечно, такі показники дещо завищені порівняно з поширеністю захворювання в популяції, оскільки дослідження проводили серед найбільш очікуваної групи пацієнтів. Тим не менше, висока частота виявлення психосоматичних розладів зберігається і це свідчить про незмінну актуальність цієї теми.


Теорія «алекситимії» у патогенезі пси- хосоматики

Багато авторів зазначають про специфічну особливість пацієнтів з психосоматичною патологією: при помітній бідності фанта- зії і конкретно-предметному мисленні вони виявляють певну «душевну сліпоту». Відб- увається ніби «відщеплення», «блокуван- ня» почуттів, не розвивається здатність до символічного мислення. Вперше цей стан описав Юрген Рюш у 1948 р. [23]. Пізніше французькі психоаналітики Поль Марті і М. де М’Юзан запропонували поняття опера- торного мислення (pensee operatoire) – кон- кретно-предметного, буквального мислен- нєвого процесу, який скерований тільки на предметно-подієву сторону реальності. При такому мисленні бідні сновидіння, мрії, міжо- собистісні взаємодії та емоційне вираження. J.C.Nemiah та P.E.Sifneos з Масачусетського госпіталю в Бостоні (США) ввели поняття

«алекситимія» – нездатність сприймати та називати словом (lexis) почуття (thymos) [20]. Алекситимічні пацієнти нездатні реф- лексувати свій емоційний стан і проявляти емпатію стосовно інших людей, яких вони,

в кращому випадку, уявляють такими сами- ми, як вони самі.


Розвиток алекситимії й оперативного мис- лення прийнято пов’язувати з гіперопікаю- чою позицією матері («mere calmante»), яка не допускає проявів незадоволення у дити- ни. Мама, яка занадто добре доглядає, пе- решкоджає процесу диференціації дитини від матері. Вона ніби не дає дитині «відірва- тись» від себе, залишаючись в стані злиття з нею. У підсумку дитина не розвиває здат- ності самостійно заспокоювати себе, вира- жати свій стан за допомогою символів, фан- тазій, зрештою, – мови. Єдиною доступною для неї мовою вираження емоційного стану залишається мова тіла, яка стає основою розвитку психосоматичних порушень [5].


Пацієнтам, у яких не виявили органічних змін, запропонували пройти тест за Торонт- ською шкалою алекситимії (TAS, 1985), який є одним із опорних для постановки діагнозу психосоматичного спектру [3, 28]. За різними даними «алекситиміки» становлять до 64% серед всіх психосоматичних хворих [7]. Тест складається з 26 питань, на кожне з яких є п’ять варіантів відповіді. Результати розподі- ляють так: якщо респондент набрав 62 бали і нижче – це відповідає нормі, 63-73 бали – група ризику, 74 бали і вище – алекситимія.


Інтерпретація тесту серед досліджуваної гру- пи (16 осіб) дала такі результати: 3 пацієнтів (18,75%) набрали вище 74 балів, що свідчить про явну алекситимію; 11 пацієнтів (68,75%) набрали від 62 до 74 балів, визначено схиль- ність до алекситимії; 2 пацієнтів набрали ниж- че 62 балів – алекситимії немає (див. рис. 1).


12% 19%


69%

Ɋɟɡɭɥɶɬɚɬɢ TAS

image

1 - ɹɜɧɚ ɚɥɟɤɫɢɬɢɦɿɹ

image


2 - ɫɯɢɥɶɧɿɫɬɶ ɞɨ

ɚɥɟɤɫɢɬɢɦɿʀ

3 - ɚɥɟɤɫɢɬɢɦɿɹ ɜɿɞɫɭɬɧɹ

image


Рисунок 1. Результати й інтерпретації тесту Торонт- ська шкала алекситимії (TAS, 1985)

image

Короткі повідомлення Brief communication


Отримані нами дані збігаються з результатами інших наукових досліджень, які свідчать про зв’язок між алекситимією у пацієнта та психо- соматичним розладом на рівні 60-70% [13].


Як виявили результати тестування, більшість учасників дослідження мають проблеми у сфері емоційного інтелекту, про що свідчить високий рівень показника алекситимії. Це означає, що їхні труднощі у розпізнаванні власних емоційних станів, управлінні ними, здатності до конструктивного реагування різних емоцій та/або емоційного самозаспо- коєння є недостатніми, що створює сприят- ливий ґрунт для процесів соматизації емо- ційної напруги, формування соматоформних розладів. Це має принципове значення для діагностики та для стратегії лікування таких пацієнтів: окрім фармакологічної терапії, доцільно звернутись за психологічною чи психотерапевтичною допомогою. Отже, пси- хотерапію у разі соматоформних розладах розглядають як основний вид лікування па- цієнта, фармакологічні препарати, натомість, виконують функцію підтримувальної терапії.


Основні принципи комплексного ліку- вання соматоформних розладів Фармакотерапія соматоформних розладів охоплює використання препаратів різних груп, серед яких є анксіолітики, антидепре- санти, ноотропні препарати та нейролепти- ки [18]. Більшість препаратів, які належать до цих груп, відпускають за рецептом, який може видати лише лікар-психіатр. У компе- тенції інтерніста залишаються седативні засо- би (наприклад, препарати – похідні фенібу- ту), або «легкі» антидепресанти, зокрема з групи селективних інгібіторів зворотного за- хоплення серотоніну (СІЗЗС). Попри те, що рецепти на ці препарати може видати лікар загальної практики, необхідність консульта- ції з профільним спеціалістом щодо дозуван- ня та кратності прийому зберігається.


Стратегії надання психологічної допомоги у лікуванні соматоформних розладів про- довжують бути актуальною темою у рамках різних напрямів психотерапії. Психоаналі- тично-орієнтована, сімейна системна, клі- єнт-центрована, гештальттерапія розробля- ють власні концепції розуміння психічної етіології соматоформних розладів та, від- повідно, стратегії їхнього лікування шляхом компенсації психологічних дефіцитів, усві- домлення та розв’язання позасвідомих кон-

фліктів, налагодження інтерперсональної комунікації у сімейних, родинних і, навіть, трансгенераційних системах тощо. Сучас- ні інтегративні тренди у сфері психотерапії та психокорекції дають змогу фахівцям різ- них психотерапевтичних напрямів взаєм- но збагачувати своє теоретичне розуміння та інструментарій впливу, застосовувати комплементарні психотерапевтичні підходи з урахуванням індивідуальних особливос- тей кожного пацієнта [15, 16, 25, 26, 30].


Потрібно зауважити, що психотерапію може проводити лише кваліфікований фахівець, який пройшов навчання, має достатній рі- вень підготовки та всі належні документи для проведення психотерапевтичної прак- тики. Аналогічна ситуація і з психокорек- ційною допомогою – її може надавати лише дипломований психолог з відповідним рів- нем кваліфікації та досвіду. Враховуючи це, лікар-інтерніст повинен скерувати пацієнта до психотерапевта і в жодному випадку не проводити психотерапію самотужки, не ма- ючи необхідних знань, адже це може лише погіршити стан хворого.


У зв’язку з тим, що населення не завжди по- зитивно сприймає рекомендацію звернутись до психотерапевта, через певні сформовані упередження та недостатній рівень обізна- ності щодо специфіки роботи такого спеці- аліста, зі сторони керівних органів у сфе- рі охорони здоров’я доцільною є інтеграція системи психотерапевтичної допомоги у багатопрофільні лікарні та розробка схем і рекомендацій з діагностики та лікування соматоформних розладів з обов’язковим включенням психотерапевта в цей процес. Зокрема, ефективним прикладом, імплемен- тованим у навчальний процес, стратегії лі- кування функціональних розладів лікарями загальної практики є програма, розроблена в Орхуському університеті (Данія) [10]. Для лікарів загальної практики треба проводити семінари, конференціії, круглі столи з цієї проблеми та, обов’язково, підвищувати рі- вень знань медичного персоналу в питан- нях медичної етики та деонтології, адже саме медичний персонал всіх рівнів є пер- шою ланкою, до якої звертається пацієнт за допомогою і необережне чи необдумане ставлення працівників до висловлювань та вчинків (своїх і пацієнта), може мати ятро- генний вплив та погіршити стан хворого або взагалі переконати його не звертатися

image

Короткі повідомлення Brief communication


за медичною допомогою. Отож, концепту- альним варіантом вирішення цієї проблеми є формування терапевтичних діад – форми взаємної співпраці психотерапевтів з ліка- рями загальної практики.


Висновки. Використання всіх зазначених рекомендацій і впровадження їх в практику лікарів-інтерністів допоможе зменшити кіль-

кість хворих, які безпідставно лікуються у кардіологічних, неврологічних та інших від- діленнях, полегшити страждання таких па- цієнтів шляхом надання правильної та ґрун- товної медичної допомоги і зберегти значно більше матеріальних та людських ресурсів у системі охорони здоров’я.


ЛІТЕРАТУРА


  1. Alexander F, French T, Pollock G. Psychosomatic specificity. Chicago & London: Univ. of Chicago Press; 1968

  2. American Psychiatric Association (APA). Diagnostic and statistical manual of mental disorders (5th ed., DSM-5); 2013

  3. Bagby M, Taylor G, Ryan D. Toronto Alexithymia Scale: Relationship with Personality and Psychopathology Measures. Psychotherapy and Psychosomatics. 1986;45(4):207-215.

  4. Barsky A, Orav E, Bates D. Somatization Increases Medical Utilization and Costs Independent of Psychiatric and Medical Comorbidity. Archives of General Psychiatry. 2005;62(8):903.

  5. Bräutigam W, Von Rad M. Toward a theory of psychosomatic disorders. Basel: Karger; 1976.

  6. Brown R. Psychological Mechanisms of Medically Unexplained Symptoms: An Integrative Conceptual Model. Psychological Bulletin. 2004;130(5):793-812.

  7. Bylkina ND. Razvitie zarubezhnyh psihosomaticheskih teorij (analiticheskij obzor). [Development of foreign psychosomatical theories (analytical review)] Psihologicheskij zhurnal. 1997;18(2):149-160. [In Russian]

  8. De Waal M, Arnold I, Eekhof J, Van Hemert A. Somatoform disorders in general practice: Prevalence, functional impairment and comorbidity with anxiety and depressive disorders. The British Journal of Psychiatry. 2004;184(6):470-476.

  9. Fink P, Hansen M, Oxhoj M. The prevalence of somatoform disorders among internal medical inpatients.

    Journal of Psychosomatic Research. 2004;56(4):413-418.

  10. Fink P, Rosendal M, Toft T. Assessment and Treatment of Functional Disorders in General Practice: The Extended Reattribution and Management Model—An Advanced Educational Program for Nonpsychiatric Doctors. Psychosomatics. 2002;43(2):93-131.

  11. Ghanizadeh AA review of somatoform disorders in DSM-IV and somatic symptom disorders in proposed DSM-V. Psychiatria Danubina. 2012; 24(4),353-358.

  12. Henningsen P, Zipfel S, Herzog W. Management of functional somatic syndromes. The Lancet.

    2007;369(9565):946-955.

  13. Inamdar A, Lalita K. Comparison of alexithymia in somatoform and chronic physical disorders: a cross sectional study. Indian Journal of Neurosciences. 2016;2(4):81-85.

  14. Kulakov SA. Osnovy psihosomatiki. [Basics of psychosomatic medicine] Rech’. 2003:288. [In Russian]

  15. Kulakov SA. Praktikum po psihoterapii psihosomaticheskih rasstrojstv. [Practical guide in psychosomatic disorders psychotherapy] SPb, Rech’. 2007:294. [In Russian]

  16. Malkina-Pyh IG. Psihosomatika. [Psychosomatic] Jeksmo. 2008:1024.

  17. Manu P. Functional Somatic Syndromes. Cambridge, GBR: Cambridge University Press; 2010.

  18. Mihajlov BV, Kudinova EI. Somatoformnye rasstrojstva: klinika, diagnostika, principy terapii. [Somato- form disorders: clinical, diagnostical questions, principles of therapy] Arhіv psihіatrії. 2010;16(3):8-13.

  19. Murray AM, Toussaint A, Althaus A, Löwe B. The challenge of diagnosing non-specific, functional, and somatoform disorders: a systematic review of barriers to diagnosis in primary care. Journal of psychosomatic research. 2016;80:1-10.

  20. Nemiah JC. Alexithymia: a view of the psychosomatic process. Modern trends in psychosoamtic medicine.

    1976;3:430-439.

  21. Organization W. The ICD-10 Classification of Mental and Behavioural Disorders. Geneva: World Health Organization; 1992.

  22. Rief W, Barsky A. Psychobiological perspectives on somatoform disorders. Psychoneuroendocrinology.

    2005;30(10):996-1002.

  23. Ruesch J. The Infantile Personality. Psychosomatic Medicine. 1948;10(3):134-144.

  24. Sadock B, Kaplan, Sadock V, Sadock V. Kaplan. Sadocks Synopsis of Psychiatry. 2003.

  25. Sattel H, Lahmann C, Gündel H, Guthrie E, Kruse J, Noll-Hussong M, Ohmann C, Ronel J, Sack M, Sauer N, Schneider G. Brief psychodynamic interpersonal psychotherapy for patients with multisomatoform disorder: randomised controlled trial. The British Journal of Psychiatry. 2012 Jan 1;200(1):60-7.

    image

    Короткі повідомлення Brief communication


  26. Schumacher S, Rief W, Klaus K, Brähler E, Mewes R. Medium- and long-term prognostic validity of competing classification proposals for the former somatoform disorders. Psychological Medicine. 2017;47(10):1719-1732.

  27. Starshenbaum GV. Psihosomatika i psihoterapija: Iscelenie dushi i tela. [Psychosomatic and psychotherapy: Body and soul treatment] Rostov: Feniks. 2014:350. [In Russian]

  28. Taylor G. Recent Developments in Alexithymia Theory and Research. The Canadian Journal of Psychiatry.

    2000;45(2):134-142.

  29. Tiganov A.S. Rukovodstvo po psihiatrii: V 2-h t. T2. [Psychiatry manual: In 2 parts. Part 2.] Medicina.

    1999:784. [In Russian]

  30. Zipfel S, Herzog W, Kruse J, Henningsen P. Psychosomatic medicine in Germany: more timely than ever.

Psychotherapy and psychosomatics. 2016;85(5):262-9.


Стаття надійшла 20.10.17


Після допрацювання 17.11.17


Підписана до друку 20.12.17